Дисертація про прийменник: http://www.twirpx.com/file/1051276/

Історія вивчення прийменників

У сучасній лінгвістиці ще не виробилося єдиного погляду на визначення, роль і місце прийменника в системі частин мови. Найпоширенішою концепцією є тлумачення прийменника як службового слова з послабленим лексичним значенням. Такої думки дотримуються в українській, російській, білоруській, взагалі у слов’янській граматиці цілий ряд мовознавців: В.С. Бондаренко, А.М. Пашківський, І.Г. Чередниченко, А.С. Колодяжний, А.С. Мельничук, З.І. Іваненко та багато інших. Прихильники цієї ідеї кваліфікували прийменник як службове слово, що є засобом вираження граматичного зв’язку, ставлячи його в один ряд з повнозначними частинами мови, які виокремплюються за набором різнорідних ознак. Як зауважує М. Плющ, «традиційній граматиці прийменники трактують  як клас слів, якому властива службова функція вираження семантико-синтаксичних відношень на основі підрядного зв’язку керування. Відповідно до функцій підпорядкування іншому слову іменника прийменникові прийменникові надається статус окремого слова у прийменниково-відмінковому комплексі, де граматичне значення відмінка виражене флексією, а прийменник доповнює або модифікує його залежно від лексичного значення поєднуваних слів. Характеристика прийменників як окремого лексико-граматичного класу слів, що відрізняються від повнозначних частин мови відсутністю в них самостійного лексичного значення або послабленого, яке виражається тільки у зв’язку з іменником, не дістала загального визнання» [Плющ 2010, с. 293-294].

І.К.Білодід визначив прийменник як службове слово, що разом із формами непрямих відмінків виражає залежність іменника чи іншої субстантивованої частини мови від інших слів у реченні, вказуючи на підрядні відношення між словами [Білодід 1969, с. 474]. Закріплення деяких прийменників за певними відмінковими формами зумовлюється специфікою лексико-семантичних груп залежних імен або морфологічним типом означень. Такої думки дотримується і З.І.Іваненко, яка кваліфікує прийменник як службову частину мови, що виступає в конструкціях, побудованих за моделлю підрядного зв’язку, і служить для диференціації логіко-смислових відношень, які виражаються цим зв’язком [Іваненко 1980, с. 29]. На противагу розуміння прийменника як особливого роду морфеми, З.І.Іваненко зазначає, що прийменник у порівнянні з флексією, засвідчує не будь-яку синтаксичну підпорядкованість самостійних слів у словосполученні, а лише «залежність керованого іменника у відповідному відмінку від інших повнозначних слів у реченні» [Іваненко 1980, с. 28].

 На відмінну від традиційної граматики відоме трактування їх як самостійних слів, або як прислівників високого ступеня узагальнення (І. Кучеренко), або як службових слів, що мають не тільки граматичні, а й лексичні значення (О. Ахманова, В. Жирмунський, В. Ярцева та ін.).

Дослідники, які розглядають прийменник як самостійне слово, ідентифікують його лексичне значення з лексичним значенням повнозначних слів. Так, І.К. Кучеренко стверджує, що прийменники є прислівниками узагальненого значення: основна роль прийменників полягає в тому, щоб формувати складений член речення (прийменник + іменник = прислівник). Прийменник виконує в складеному члені речення роль повнозначної зв’язки, яку можна назвати обставиною. О.О.Потебня назвав прийменник зв’язкою об’єкта. Іменник же, який фактично є додатком, що характеризує по-своєму те, що виражається зв’язкою, у цьому разі як компонент складеного члена речення, тут конкретно – обставини, може бути названим іменною частиною складеної обставини. Отже, за І.К.Кучеренком, прийменник граматичними рисами аналогічний ознакам дієслівної зв’язки [Кучеренко 1964, с.143]. Щодо так званих післяйменників (слова або морфеми (за іншою концепцією), що виражають синтаксичні відношення між іменними частинами мови та дієсловами), то їх прихильники цього погляду називають дієслівними суфіксами.

Прихильники іншої концепції визначають прийменник як особливого роду морфему. До такого розуміння прийменника наближалися у своїх поглядах О.О.Потебня, І.О.Бодуен де Куртене, О.М.Пєшковський, В.О.Богородицький, В.В.Виноградов та інші. Концепцію морфемної природи прийменника теоретично обґрунтував Є.Курилович, поглибив, розбудував і послідовно застосував на матеріалі прийменникової системи сучасної української літературної мови І.Р.Вихованець. У морфемній концепції прийменник має лише граматичне значення і абсолютно позбавлений лексичного значення, тому що він не відображає предметів і явищ матеріальної дійсності, а лише вказує на відношення та зв’язки між предметами та явищами цієї дійсності. Лексичне ж значення співвідноситься із семантикою відношень, які вони виражають. На користь такого розуміння прийменника свідчить:

1) нездатність окремо номінативно вживатись;

2) неспроможність самостійно поширювати словосполучення;

3) неможливість паузи після цих слів у мовленні;

4) морфологічна або семантична нерозкладність більшості з них;

5) нездатність нести на собі смисловий наголос (за винятком тих випадків, коли відбувається протиставлення за контрастом);

6) відсутність самостійного наголосу більшої частини службових слів;

7) своєрідність граматичних значень, які розчиняють у собі лексичний зміст службових слів [Виноградов 1972, с.30].

І.Р. Вихованець, проаналізувавши прийменники за різними критеріями класифікації – семантичним, синтаксичним, морфологічним, логічним та словотвірним, переконливо довів їхнє суто синтаксичне призначення, надавши їх статус аналітичних синтаксичних морфем. Функція прийменника полягає в тому, щоб перевести субстантив із синтаксичної субстантивної позиції в позицію прислівника. Разом із таким субстантивом він є одним функціональним, синтаксичним, словом. Прийменникові, як наголошує далі І.Р. Вихованець, властиве значення семантико-синтаксичного відношення адвербіалізованого субстантива до інших компонентів речення або словосполучення. З формально-граматичного боку він указує на синтаксичну залежність бустантива від інших слів у реченні або від усього речення в цілому. Саме суто драматичність з іншими компонентами граматичної системи, що виражають відношення, тобто релятивну семантику. Функціонально вони співвідносяться із синтетичними морфемами – закінченнями та суфіксами. Характерою особливістю синтетичних і аналітичних морфем є те, що вони виражають відношення лише в поєднанні з повнозначними словами.

Водночас існує думка, що прийменник не є ні словом, ні морфемою: структурно він набуває ознак слова, функціонально – ознак морфеми. Такої думки дотримується О.П.Суник.

Останнім часом посилюється інтерес до сучасного (новоутвореного) прийменника. Так, створено Міжнародний проект (Росія, Україна, Білорусь, Польща, Болгарія) з питань вивчення слов’янської прийменникової системи. Найтісніше у цьому напрямку співпрацюють кафедра української мови ДонНУ під керівництвом проф. А.П.Загнітка та науково-пошукова група проф. М.В.Всеволодової. На сьогодні вже визначені основні позиції словникового опису прийменників, проте існує низка суперечностей, на розв’язання яких і спрямована діяльність науковців. Загальні положення цієї роботи постійно висвітлюються у наукових публікаціях, матеріалах лінгвістичних конференцій, пробних зошитах (словниках) сучасних прийменників [Всеволодова 2002; Всеволодова 2003; Українські прийменники 2003].

Проблема статусу прийменника тісно пов’язана з питанням про його семантику. Надання прийменнику статусу слова (службового чи самостійного) означає виділення у нього не тільки граматичного, але й повноправного лексичного значення, оскільки саме слову притаманна єдність лексичного і граматичного значень. Відповідно до цього слід виокремити основні значення прийменників. До основних значень прийменника можна віднести: категорійне, граматичне і лексичне.

Під категорійним значенням прийменника розуміється значення семантико-синтаксичного відношення іменного компонента, який за своєю суттю є адвербіалізованим субстантивом, до інших повнозначних компонентів у складі словосполучення, речення.

 Граматичне значення взагалі («формальнее», за О.О.Потебнею) – це таке значення, яке притаманне всім словам морфологічного класу і виражається не словом як таким, а додатковими засобами (зміною слів, здатністю поєднуватися з іншими словами тощо). Граматичне значення прийменника полягає у вираженні синтаксичного підрядного зв’язку.

Щодо лексичного значення прийменників, то воно тісно пов’язане з їхнім походженням. Система прийменникових утворень виникла на грунті безприйменникового вираження синтаксичних зв’язків між словами. Адже значення прийменників чіткіше семантизоване, ніж відмінкове значення, це поступово призводить до семантичної переваги прийменників, а значить – ширшого їх використання. Незважаючи на те, що функції відмінків і прийменників співвідносні, відмінки виражають різні семантичні відтінки загальніше, чому й виникає потреба у розвитку прийменникової системи взагалі і вторинних (переважно складених, або аналітичних) прийменників зокрема. Крім цього, активний процес розвитку прийменників і прийменникових конструкцій є разом з тим процесом свого роду «опрощення» відмінкової системи (так, наприклад, деякі відмінкові форми збігаються). Однак подібна ситуація не свідчить про посилений «наступ» прийменників на відмінкові конструкції. Скоріше мова йде про процес розширення значень відмінків і поступову, але впевнену, їхню десемантизацію. Отже, прийменники послужили меті оновлення старої форми, що викликане розвитком нових значень у мові.

За походженням прийменники неоднорідні і поділяються на первинні, або непохідні, та вторинні, або похідні. Донедавна первинними вважалися непохідні від інших слів прийменники, а вторинними – похідні від повнозначних слів. Точно поділити прийменники за цими критеріями неможливо, тому що їхні етимологічні і синхронічні характеристики не завжди збігаються. Так, деякі з них, зокрема, крім, крізь, ради, завдяки та інші деетимологізувалися, тобто в сучасній мові зникли слова, від яких вони утворилися, внаслідок чого стали сприйматися як непохідні. На думку окремих науковців, навіть власне непохідні прийменники типу в, на, з тощо утворилися від повнозначних слів. У перших історично зафіксованих писемних джерелах первинні прийменники вже остаточно відійшли від прислівників і повною мірою стали службовими словами, засобами оформлення синтаксичного зв’язку між самостійними словами. Тому, при поділі прийменників на первинні, тобто такі, які походять від самостійних слів, отримуємо їхнє кількісне співвідношення залежно від синхронічного або діахронічного підходу класифікації. Наприклад, синхронічно первинні прийменники типу між, крізь є діахронічно вторинними. Отже, у різні історичні періоди розвитку мови буде різною сукупність первинних і вторинних прийменників.

За часом творення прийменники можна поділити на давні: в, на, за, під тощо та нові (ще їх називають функціональними омонімами): коло, поперек, шляхом, під час, а також новітнього походження: у зв’язку з, у напрямку до, діапазоном біля та інші.

Так, І.Р.Вихованець, розглядаючи прийменники з синхронічного погляду, вважає найбільш ефективний їх поділ на первинні і вторинні за функціональним критерієм. За цим критерієм до первинних належать прийменники, що вживаються у мові тільки в позиції із семантикою прийменника, а до вторинних – прийменники, що в системі мови мають співвідносні з ними омонімічні повнозначні слова [Вихованець 1980, с. 60]. Крім основної диференційної ознаки (відсутність омонімічної форми з повнозначним словом), первинні прийменники мають й інші притаманні ознаки: 1) односкладовість, одноморфемність (двоскладовість здебільшого зумовлюється фонетичними варіантами, порівняємо, над – наді, надо, під – піді, підо); 2) широка полісемія та більша значеннєва абстрактність порівняно з вторинними прийменниками (первинні прийменники виявляють більший ступінь абстракції, ніж повнозначні слова, проте усе ж не досягають такої міри узагальненості, яка властива відмінкам); 3) більша відповідність в окремих позиціях значень прийменника й відмінка. І.Р.Вихованець, крім уже зазначених, наводить наступні ознаки первинних прийменників: 4) наявність бінарних позицій: від – од, з – без, над – під тощо; 5) можливість відриву від іменника та злиття з дієсловом у ролі дієслівного постфікса при керуванні субстантивною об’єктивною відмінковою формою [Вихованець 1980, с. 61].

Група первинних прийменників налічує близько 80 одиниць. Первинні прийменники взяті із спільнослов’янської мови, тому їхній склад залишається незмінним. Більша частина ж похідних прийменників виникла на українському ґрунті, через що вторинні прийменники за рахунок безперервного розвитку мови постійно поповнюються. Загалом сучасний період розвитку мови характеризується надходженням нових одиниць, співіснуванням синтетичного і аналітичного способів вираження семантичних відношень між компонентами прийменникового словосполучення.

Основу первинних прийменників складають прийменники, які не мають співвідносних ознак ні з семантичного, ні з формального погляду з будь-якими частинами мови, це діахронічно первинні прийменники. До цієї групи переважно відносять такі прийменники: без, біля, в (у), від (од), до, з, за, коло, крізь, крім, між (межи), на, над, о (об), окрім ,перед, під, по, при, про, ради, серед, через, а також повз, проз, утворені внаслідок зрощення по, про із застарілими прийменниками уз (вз). Проте не можна погодитися, що прийменники коло, крізь, перед належать до діахронічно вторинних, оскільки вони мають омонімічні форми серед повнозначних частин мови: коло – іменник, прислівник; крізь – прислівник; перед – іменник.

Також до групи первинних належать і ті, що утворилися поєднанням двох або трьох первинних (з генетичного боку), але нерозкладних у граматичній системі української мови без втрати їхньої семантико-граматичної функції прийменників: задля, заради, з-за, з-межи (з-між), з-над, з-перед, з-під, з-поза, з-поміж (з-помежи), з-понад, з-поперед, з-попід, з-посеред, з-проміж, насеред, побіля, поза, поміж (помежи), понад, поперед, попід, посеред, проміж, а також злиття займенника що з прийменником до: щодо. Отже, первинні прийменники – це слова, що втратили зв’язок з повнозначними частинами мови, являють собою групу слів сучасної української мови, що змінили своє значення, морфологічну структуру, отримали здатність до вираження нових відношень у сучасній граматиці.

Напевне, сучасні похідні прийменники дорівнюють первинним прийменникам на ранніх стадіях свого існування, адже останні свого часу утворилися від повнозначних частин мови, відповідно – мали більше самостійності, «лексичності», менше «граматичності» порівняно з сучасним станом прийменникової системи української мови. Тому, вторинні прийменники викликають значно більше суперечок щодо своїх семантичних можливостей, лексичного значення, стилістичних особливостей, морфології вираження головного компонента (якщо мова йде про багатокомпонентні прийменникові утворення), часу виникнення тощо. Загалом сучасні новоутворені прийменники характеризуються власним лексичним значенням, певною незалежністю від інших компонентів синтагми, самостійним наголосом.

Зі структурного погляду вторинні прийменники поділяються на прості та складені. Прості похідні прийменники складаються з одного слова (синтетичні), а складені – це своєрідні аналітичні комплекси, у яких поєднуються прості непохідні прийменники (один або два) з формами іменників, прислівників, дієслів.

У лінгвістичній літературі існують різні думки щодо морфологічної класифікації похідних прийменників. Окремі мовознавці вважають, що у процесі утворення прийменника іменник-джерело обов’язково зазнає адвербіалізації, і вже прислівник, послабляючи зв’язки з дієсловом, а отже, втрачаючи свою обставинну функцію, сполучається з наступним іменем.

Нові типи похідних прийменників (власне-відіменникові, відприслівникові, віддієслівні) почали складатися ще в давньоруську епоху. Але цей ріст був незначний і процес уривчастий. У результаті вивчення прийменників у їхньому історичному розвитку визначено основні джерела поповнення прийменникової системи. Джерелом утворення похідних прийменників послужили просторові прислівники, рідше – іменні та дієслівні форми з просторовою семантикою. Усі вторинні прийменники розвинулися внаслідок функціональної транспозиції відповідних форм слів повнозначних частин мови.

Найчисельнішу групу складають прийменники відприслівникового походження. І.Р.Вихованець нараховує 77 прийменників, співвідносних з морфологізованими прислівниками. Ми нарахували таких прийменників близько 120: вверх, ввись, ввишки, вглиб, вгорі, вгору, вдовж, вздовж, віддалік, вкінець, вколо, вліво, вліворуч, внаслідок, вниз, внизу, водночас, вперед, вперше, вподовж, впоперек, вправоруч, вправо, впродовж, впрост, врозбивку, врозкид, врозріз, всередині, всередину, вслід, всуміш, всупереч, вшир, вширшки, довкола, довкруги, довкруж, заввишки, завглибшки, завдовжки, завтовшки, завширшки, замісто (замість), збоку, зверх, зверху, звиш, здовж, ззаду, зсередини, крізь, ліворуч, мимо, навколо (навкіл), навкруг (навкруги), навперейми, навпроти, напроти, назад, назустріч, намість, наперед, напередодні, напереріз, наперекір, наприкінці, насподі, насупроти (насупротив), неподалік, обабіч, обаполи, обік, обіч, оддалік, околеса, околяса, окрай, окрім (окроме, окром), осторонь, обіруч, округ, опріч (опріче), поодалік, після, поверх, побіч, позад, поверх, позад (позаду), поздовж, поодаль, помість, поконець, покотом, покрай, поперед, поперек, попліч, поруч, поряд, посередині, потім, праворуч, пріч, проти (против), спереду, супроти (супротив), узбіч тощо.

Наступну групу складають прийменники, співвідносні з адвербіалізованими безприйменниковими відмінковими формами. За І.Р.Вихованцем, ця група малочисельна і нараховує всього 7 прийменників: кінець, коштом, край, круг, протягом, ціною, шляхом. Вважаємо доцільним додати ще такі прийменники: вагою, діаметром, діапазоном, кругом, масою, масштабом, методом, місткістю, об’ємом, обсягом, околясом (окулясом), розміром, слідом, способом. Проте і ця кількість не є остаточною і незаперечною.

Не можна оминути і прийменники прикметникового походження, які на шляху до прийменників пройшли ступінь адвербіалізації: близько, більше, вище, відносно, відповідно, далеко, згірше, нарізно, недалеко, нижче, одночасно, паралельно, пізніше, повище, поблизу, подібно, понижче, приблизно, просто, противно, раніше, стосовно.

Ще одну групу складають прийменники, співвідносні з адвербіалізованими віддієслівними формами. Їхня кількість порівняно з іншими групами похідних прийменників невелика: включаючи, виключаючи, враховуючи, виходячи з, зважаючи на, незважаючи на, починаючи з, починаючи від інші.

Прийменники, співвідносні з аналітичними комплексами (переважно прийменниково-відмінкові форми) складають найпродуктивніший щодо творення ряд у сучасній українській мові. Ця група похідних складених (аналітичних) прийменників постійно поповнюється. Їхню точну кількість, нам видається, визначити досить складно, однак І.Р.Вихованець нарахував таких прийменників 37. Можливо, однак є ряд слів (самостійних частин мови), які за певних умов можуть виконувати роль прийменника. За нашими підрахунками таких прийменникових комплексів більше 600 одиниць. Цей розряд в основному складають іменники в орудному чи знахідному відмінках однини, подекуди – множини, що пройшли стадію прислівника, плюс простий непохідний прийменник, наприклад: за рахунок, з метою, у силу, у справах, у ході – двокомпонентні, діапазоном не більше, завтовшки не менше, розміром більше ніж – трикомпонентні, обсягом не більше як, об’ємом не менше ніж – чотирикомпонентні. Така кількість прийменникових утворень передбачає їхню градацію за морфологічним вираженням, частотою вживання у ролі прийменника, стилістичною маркованістю на власне прийменники; слова, вжиті у значенні прийменника; слова, вжиті у функції прийменника; слова, вжиті оказіонально як прийменники; слова, що за аналогією виступають як прийменники. Також можна виділити функціональні еквіваленти прийменників (слова, які в певній позиції виступають у ролі прийменників, при цьому залишаючись у межах свого категорійного класу). За способом вираження дійсності прийменникові еквіваленти є т. з. дейктиками, службовими словами, які мають значення дейктичності (категорійне значення, яке в будь-якому контексті залишається незмінним). Лексичне значення дейктиків не залежить від найближчого оточення порівняно з первинними прийменниками, лексичне значення яких регулюється іншими членами синтагми: контексту, тобто значення іменника (займенника) у певній відмінковій формі та дієслова (присудка). Лексичне значення дейктиків – це індивідуальне вторинне значення, що є результатом семантичних зсувів. Це своєрідна полісемія, наявність лексичної багатозначності, системи своєрідних лексико-семантичних варіантів слова, протиставлених один одному чітко визначеним місцем у семантичній системі, а також на рівні синтаксису. У такий спосіб, кожен з дейктиків характеризується наявністю власного дейктичного поля. Індивідуальне дейктичне поле кожного прийменника формує система його значень. Так, носіями дейктичної функції можуть бути лексичні одиниці і граматичні категорії, дейктичне значення яких – це їхнє лексичне, словникове значення. Отже, усі слова поділяються на два типи: слова, що відображають дійсність, і слова, що вказують на відношення між об’єктами (суб’єктами) у просторі, так званими дейктиками. Щодо прийменникових еквівалентів, то це слова, що одночасно належать до обох типів слів, оскільки носіями дейктичної функції можуть бути як лексичні одиниці, так і граматичні категорії. Прийменникові еквіваленти є лексико-граматичними класами слів, а значить – дейктиками.

Отже, прийменникова система охоплює значну кількість одиниць, має ряд лексико-граматичних ознак (що дає їй право бути повноправною частиною мови) і є важливим пластом словникового багатства української мови. Прийменники української мови знаходяться у постійному розвитку, їхнє кількісне співвідношення, семантичне навантаження весь час змінюється, а отже, перспективи дослідження прийменників невичерпні.

Прийменникова система української мови дуже неоднорідна і тому викликає постійний інтерес мовознавців своєю багатогранністю й неосяжністю. Її розвиток, становлення й функціонування є актуальною темою дослідження, адже на сьогодні й досі немає єдиних підходів, критеріїв вивчення цього розряду слів.        

Список експлікаторів до іменникової словоназви предметного денотата "здоров"я"

·         Буяння здоров’я;

·         Відновлення здоров’я;

·         Відсутність здоров’я;

·         Відчуття здоров’я;

·         Втрата здоров’я;

·         День здоров’я;

·         Джерело здоров’я;

·         Запорука здоров’я;

·         Захист здоров’я;

·         Збереження здоров’я;

·         Книга здоров’я;

·         Країна здоров’я;

·         Крамниця здоров’я;

·         Крапля/краплина здоров’я;

·         Місто здоров’я;

·         Міра здоров’я;

·         Метод(и) здоров’я;

·         Море здоров’я;

·         Наявність здоров’я;

·         Новини здоров’я;

·          Океан здоров’я;

·         Основи здоров’я;

·         Охорона здоров’я;

·         Перевірка здоров’я;

·         Питання здоров’я;

·         Планета здоров’я;

·         Погіршення здоров’я;

·         Показник здоров’я;

·         Покращення здоров’я;

·         Поняття здоров’я;

·         Принцип(и) здоров’я;

·         Проблем(и) здоров’я;

·         Рік здоров’я;

·         Розлади здоров’я;

·         Світ здоров’я;

·         Свято здоров’я;

·         Сила здоров’я;

·         Скарбниця здоров’я;

·         Складова (і) здоров'я;

·         Стан здоров’я;

·         Статистика здоров’я;

·         Стимуляція здоров’я;

·         Сторінка здоров’я;

·         Таємниця здоров’я;

·         Тиждень/тижні здоров’я;

·         Урок(и) здоров’я;

·         Управління здоров’я;

·         Феномен здоров'я;

·         Фонд здоров’я;

·         Формула здоров’я;

·         Фундамент здоров’я;

·         Хвилина(и) здоров’я;

·         Ціна здоров’я;